###ПЕТРОВ: «Труднощі загартовують» ###

За підсумками сезону у п'ятірці найкращих команд другої ліги групи «Б», поруч з такими фаворитами, як «Кремінь», «Сталь», «Полтава», опинився і донецький «Олімпік» — команда, яка за мету ставить підготовку молодих футболістів для клубів, вищих за рангом, та збірних різних вікових категорій. Про доволі гідний виступ команди розповів головний тренер донеччан Ігор ПЕТРОВ.

—Найперше завдання клубу — це виховання і підготовка молодих футболістів, починаючи з інтернату, «обкатування» їх в ДЮФЛ і в другій лізі і подальше просування. Всі ці вимоги клуб (не лише команда у другій лізі, а вкупі з усіма дитячими командами) виконує. З інтернату цього року забрали 28 осіб у колективи прем'єр-ліги. Маю на увазі — в дитячі команди: «Шахтар», «Динамо», «Металіст», «Металург» (Запоріжжя). Щодо команди майстрів, то щороку з нашої команди чотири-п'ять гравців
йдуть у колективи першої ліги та прем'єр-ліги. Тому на сьогодні ми зіштовхнулися з такою проблемою, що маємо великі кадрові втрати. А враховуючи те, що ми нікого взагалі не купуємо- не запрошуємо, тобто обходимося завжди власними силами, то дуже важко претендувати на високі місця. Якщо весь час тільки й робиш, що роздаєш гравців, та плюс ще й зарплати у гравців — посереднього рівня, то, звичайно, клуб не ставив такого завдання – вийти до першої ліги. Хоча чутки постійно є: «Олімпік» - до першої ліги. Але поки що це нічим не підтверджено. Першочергово, в матеріальному плані. Щоб ставити серйозне завдання, потрібно не роздавати гравців, а навпаки — їх запрошувати. Сьогодні у нашого президента уже виникають думки про підвищення в класі. Але оскільки ми багато втрачаємо людей ще на дитячому рівні, то нам доведеться ще й запрошувати гравців зі сторони. До команди тепер випускники інтернату практично не доходять. Будемо запрошувати досвідченіших гравців. Та знову ж таки — поки що це лише розмови. Команда збирається 20 червня, відтоді все це й обговорюватимемо й ухвалюватимемо .рішення.

—Є надія, що підвищитися в класі можна вже в цьому сезоні?
—Зараз у нас залишилося 14 гравців, включаючи воротарів. Чемпіон Європи Ігор Левченко будь-коли зараз може піти з команди. Тобто, нині у нас немає навіть повноцінного складу. Тож якщо керівництво клубу захоче підвищувати команду в класі, йому потрібно буде усе прорахувати.
Щодо завдань, які нам ставить керівництво клубу, то ми їх виконуємо. Скарбничка клубу поповнюється за рахунок продажу футболістів. Щоправда, суми за гравців з інтернату йдуть не за як повноцінний трансфер, а як компенсація за підготовку футболіста. Кошти, звичайно, виходять не ті, які хотів би отримати «Олімпік». А вже за тих гравців, якї доходять до другої ліги, клуб отримує кошти за договірною ціною.

— Рівень другої ліги дозволяв «обкатати» гравців, аби набули досвіду?
—Звичайно, й у нас є приклади. Іван Матяж, наприклад, не підійшов «Шахтарю», хлопець уже хотів грати за область. Спочатку він і в нашій команді не потрапляв до основного складу, та за кілька місяців притерся і став навіть лідером команди. Тепер він уже володар Кубка України. Так само Віталій Гошкодеря: побув один рік у нас і пішов угору — зараз із «Волинню» вийшов до прем'єр-ліги. Також ми виховали Сергія Яворського, який грав і в «Іллічівці», і в «Оболоні», а зараз знову повернувся до Маріуполя. Чинного чемпіона Європи-2009 Ігоря Левченка я вже згадував, Дмитро Хомченовський поїхав до «Кривбасу» (ми віддали його в криворізький клуб в оренду). Тож, напевно, ми на правильному шляху розвитку.

Водночас криза боляче вдарила й по нашому клубу. На весняну частину змагань у мас залишилося лише 18 гравців. Ми начебто й почали другу половину сезону непогано, але була нехватка людей. Один гравець отримав дискваліфікацію, ще кілька зазнали травм і залишилося лише чотирнадцять гравців. І ось упродовж півтора місяця у нас із кадрами був повний безлад. Ми навіть йшли на другому місці, але у хлопців не вистачало сил. До того ж, наш голкіпер Ігор Левченко доволі часто викликався до збірної.
Сказати об'єктивно: якби ми не роздавали людей, то, напевно, вийшли б до першої ліги років зо два тому.

—У східній зоні багато команд, де грає переважно молодь, як-от «Гірник-Спорт», де готується резерв для команд прем'єр-ліги, як, скажімо, «Шахтар-3», «Іллічівець-2», «Металург-2» Зп. Як склалися матчі з цими командами і чи порівнюєте ви у цих іграх школи, рівень підготовки молоді?
—Щиро кажучи, з молодими гравцями грати набагато легше.. Оскільки у цих командах за віком дуже рівні футболісти. А ми вже на собі переконалися,, що для виступу в таких змаганнях потрібно мати у своєму складі й молодих гравців, і досвідчених. Адже, якщо в команді лише молодь, вона вариться у власному соку, тож їй немає за ким тягнутися. Коли ж є футболісти, які пограли на високому рівні, то молодь бере з них приклад і швидше стає досвідченішою. Потім і у матчах першості це відчувається. За рахунок таких футболістів і юнаки вчаться, де притриматн м'яч, а де, навпаки, треба додати в швидкості, де зекономити сили. Все це дуже важливі моменти.

Бажання, самовіддача на полі у наших гравців дуже великі. Вони не поступаються у боротьбі, багато бігають. Але ще поступаються в інтелекті, тобто, у футболі з думкою. Адже бігати два тайми й відбирати м'яч дуже важко, тож потрібно правильно розподіляти сили і тримати темп. Та все ж відчуваємо, коли можемо виграти, і перемагаємо у таких матчах. Ось коли готуємося, до серйозної команди, до лідера, ось там уже йде боротьба більше на психологічному рівні. А коли суперник — така ж молода команда, як і ми, то тут уже ми почуваємося впевнено.'

—Чи робився акцент на тому, щоб переграти команди вашого регіону — «Шахтар-3», «Іллічівець-2», «Шахтар» (Свердловськ)?
- Ми не прихильники того, щоб нагнітати атмосферу довкола матчів із земляками. У підсвідомості, звичайно, таке є. Із донецьким «Шахтарем» ми все таки живемо в одному місті. Вважається, що «Шахтар» — це ім'я, тому нашим хлопцям, ясна річ хочеться обіграти «гірників». Але навмисного завдання подолати земляків ми все таки не ставимо.. Здобувати три очки потрібно, незважаючи на те, чи «Шахтар» у суперниках, чи якась інша команда.

—Цього сезону на чолі армянського «Титану» стояв фахівець, якого ви знаєте багато років — Микола Іванович Федоренко. Сподобалася вам його команда? І чи заслужено, на ваш погляд, «Титан» вийшов до першої ліги?
—Спершу, вітаю Миколу Івановича з цим успіхом. Він мій друг. Він довго йшов до цього і йому вдалося.
«Титан» — команда міцна, добре організована. Додавала впродовж сезону в фізичному плані. В Армянську була драматична для нас гра, ми вийшли на 85-й хвилині вперед, але примудрилися програти. Вважаю, що ця команда — одна з найсильніших у цій лізі і заслужено виграла цей турнір.

—У матчах із цим фаворитом команда грала у піднесеному настрої чи, навпаки, психологічно було важко?
—На лідера завжди налаштування особливе. По грі, чесно кажучи, ми ні в чому «Титану» не поступилися. Якщо в Донецьку (по грі, а не за рахунком) це залізна нічия,.то в Армянську ми повинні були навіть перемагати. Голкіпер нас дещо підвів. У наш бік призначили штрафний, і воротарю потрібно було лише підняти руку. Після гри навіть Микола Федоренко визнав, що ми були близькими до перемоги.

Стосовно самої гри, то я вважаю, що «Олімлік» виступає цікаво. Стараємося контролювати м'яч, не грати на відбій, за будь-якого рахунку не намагаємося вибиватися з ритму. Намітки, які ми робимо перед кожною грою, прагнемо доводити до кінця. Навіть якщо програємо по ходу матчу, намагаємося не переходити ані на відбій, ані на-навалу. В принципі, так і потрібно, адже якщо ми готуємо гравців у команди, вищі за рангом, то потрібно, щоб хлопці розвивалися. Ми працюємо на перспективу. Кожен гравець повинен знати і розуміти, що є чіткі настанови і завдання на матч і, незважаючи на рахунок, потрібно їх виконувати. Імпровізація у нас неприпустима. До цього потрібно привчати тут, адже у прем'єр-лізі на першому плані тактика, і гравці повинні туди приходити настільки підготовленими, щоб на адаптацію їм потрібно було небагато часу.

—Якщо судити за матчами з вашою командою, чи закономірно посіли місця в турнірній таблиці колективи, які після «Титана» вище «Олімпіка»?
—«Полтава», на мій погляд, міцна команда. Цілком могла стати другою у турнірній таблиці. Хоча й «Кремінь» мені дуже сподобався. Бойова команда, але «Полтава» більш ігрова. Кременчужани настирніші, з підвищеною самовіддачею, а «Полтава» більш футбольна команда, грає у комбінаційному стилі. «Сталь» — швидкісна команда. Не можна сказати, що якась із трьох — «Полтава», «Сталь», «Кремінь» — дуже відрізняються одна від одної.

—Яку кількість випускників плануєте залучити на новий сезон?
—Це й справді проблема. Як я вже говорив, вигідно продавати гравців тоді, коли вони вже пограли у другій лізі. У нас же вийшло так, що довелося багатьох футболістів продавати ще з інтернату. Також зауважу, що нам доводиться витримувати під час відбору маленьких хлопчаків до школи неабияку конкуренцію. Судіть самі: найкращих забирає «Шахтар», потім другий прошарок — донецький «Металург», поруч — клуби прем'єр-ліги «Зоря» і «Іллічівець», які теж залучають дітей до своїх шкіл. У результаті нам залишаються лише хлопчаки, так би мовити, п'ятого-шостого скликання! Ось і виникає питання, а де ж черпати резерви? А кого ж заводити до другої ліги? Як я вже сказав, тільки цього року в нас забрали 28 гравців у випускному віці або у віці рік після випуску. Тобто, нас «розібрали». Як тепер виходити із ситуації? Складно.

—Чи не було у вас у такі моменти бажання кинути все і піти працювати на вищому рівні?
—Бажання потрудитися на вищому рівні є, адже все-таки у структурі ФК «Олімпік» я попрацював сім-вісім років, практично від його заснування. А ось просто так покинути команду — не можу. Все-таки президент клубу Владислав Гельзин — мій друг. Як же можна так просто все кинути?

Мабуть, підходить той момент, коли потрібно вже нам підвищуватися в класі. Як це зробити — сказати важко, оскільки на сьогодні у команді залишилося лише стільки гравців. Потрібно притримати людей, а можливо, навіть доведеться запрошувати зі сторони. Але, знову ж таки, чи зможемо за короткий термін міжсезоння знайти потрібних людей? А якщо зможемо, то чи встигнемо зігратися? Та нічого — труднощі загартовують.

Потрібно буде шукати додаткові джерела фінансування, адже зараз спонсорів клубу, як таких, немає. Увесь тягар фінансування лягає на плечі нашого президента Владислава Гельзина. До речі, Владислав Григорович провів чи не найкращий сезон — маючи сім м'ячів у активі, він став найкращим бомбардиром команди.

—Цікаво, чи є ще аналоги в Європі й світі, щоб у команді був граючий президент?
—Я чув, що в Росії, в першому дивізіоні, така команда є, але там очільник грає тому, що він президент клубу. У нас Владислав не випадає з гри, грає в один-два дотики, не тягне на себе ковдру.

—Завжди було цікаво: ви можете не поставити його на гру? Випустити на заміну чи замінити посеред гри?
—Вибір складу на гру винятково мій. Мені імпонує, що Владислав Григорович не втручається у тренувальний процес. Єдине: завжди хоче грати і боротися на полі всі дев'яносто хвилин. І якщо я його замінюю, то завжди він, ідучи з поля, жартома говорить: «Відтепер ви виконуючий обов'язки головного тренера». Потім наступного дня поновлює на посаді (сміється — прим. авт). Це той керівник, який дає можливість експериментувати.

Олексій КОМАРОВСЬКИЙ, газета «Український футбол»